Я, Тоня | Рецензія

Дата старту: 08.02.2018

Країна: США
Студії: Clubhouse Pictures\Lucky Chap Entertainment
Тривалість: 120 хвилин
Жанр: біографічна драма

Режисер: Крейг Гіллеспі
Актори: Марго Робі, Боббі Каннавале, Себастіан Стен, Маккенна Грейс

 

Сюжет заснований на біографії американської фігуристки Тоні Хардінг (Марго Роббі), чия спортивна кар’єра опинилася під питанням, коли її колишній чоловік (Себастьян Стен) вирішив влаштувати напад на суперницю Тоні. Незважаючи на успішну кар’єру фігуристки (двадцятирічна Хардінг стала першою жінкою, яка виконала потрійний аксель в короткій програмі, два потрійних акселя на одному змаганні і каскад з потрійним акселем), прославилася Тоня після гучного скандалу з нападом на спортсменку Ненсі Керріган у 1994 році. Колишній чоловік Хардінг, Джефф Гіллоулі, разом з охоронцем Шоун Екардт найняв Шейна Стента, аби той зламав праву ногу Керріган, щоб вона не змогла конкурувати на зимових Олімпійських іграх в Ліллехаммері. Через те, що чутки поширилися світом, Хардінг виявилася причетною до кримінальної історії.

Трагікомедійний бiографічний фільм

В мене досить суперечливе ставлення до біографічних стрічок. Часто вони відверто глянцеві, із прорахованою драматургією та, як правило, з неприхованим обожнюванням головного героя творцями фільму, навіть якщо ГГ і останній покидьок. В результаті глядач нудиться і після перегляду лізе у Вікіпедію, хоч йому й показали вже все життя персонажа. Або навпаки, чому в «Темних часах», із безперечно прекрасним Гарі Олдменом у ролі Черчілля, в математично правильному з усіх сторін байопіку зображені усього 15 днів життя цієї глиби?

І ось «Я, Тоня», здавалось, — стандартний байопiк з вкрапленнями чорного гумору. Та де там. Фільм геть відрізняється від інших відомих представників жанру. Нижче про те, чим саме.

 

 

По-перше, розкриттям подій. Тут перемішані документальні вставки сучасності (щось відбулось і учасники того випадку перед камерою сповідуються) та власне самі події фільму. І це є інтрига, бо знаєш, що ця проблемна жінка щось вкоїла, дивишся і чекаєш, що ж власне це було. Нам дійсно показали все, що потрібно було знати про Тоню в період її спортивної кар’єри – формування характеру, стосунки з близькими, мотиви, причини, проблеми, ставлення інших до Тоні тощо. Тобто, і конфлікт, і головний персонаж, та й другорядні теж, розкриті на 110%.

По друге, акторською грою. Марго Роббі, скажене дівча з молотом із «Загону Самогубців», зіграла до божевілля прекрасно. Глибоке вживання в роль, реалістичне зображання надскладного і неоднозначного персонажу, широкий спектр емоцій. Та «Я, Тоня» унікальна іншим – 90% байопиків будуються виключно на головних героях, інші дійові особи там часто не те що на підтанцьовках, а просто декорації. Тут же навіть не затьмарюється Тонею, а цілком незалежно сяє скаженою холоднечею мама Тоні, пречудово зіграна Елісон Дженні. І теж номінація на «Оскар» за роль другого плану, та тут вже шансів багатенько. Та й придуркуватий чоловік Тоні дуже колоритний і живий, і огидний. Під час перегляду його хотілось разів 20 сильно угріти — настільки актор достовірно показав свого персонажа.

По-третє, жанром. Хуліганське чорно-комедійне трагікомедійне. Суцільні смачні лайки з вуст чи не всіх персонажів. Комічні бандюки, чудово зображенi понадмiру дивнi стосунки Тоні з чоловiком. Неоднозначна доля фігуристки подається таким чином, що хочеш-не хочеш, а посмішка з’являється.

По-четверте, спортом. Не знаю анічогісінько про фігурне катання, але всі ці катання, стрибки, піруети, трюки і змагальна інтрига – радість для ока, чиста естетика спорту.

По-п’яте, не-втюхуванням. Автори абсолютно не втюхують нам симпатії до героїв, бо по суті, тут нема кому симпатизувати. Ну от показали нам кількох людей із повним букетом сумнівних людських якостей, а вже глядач сам має обирати, як йому до них ставитись. Тут, скоріше, піднімають питання шляхів до слави, вивчають, на що людина здатна задля досягнень своїх цілей і мрій.

Як висновок, «Я, Тоня» – це міцне, захопливе, професійне, красиве, спортивно-біографічне кіно. Я не вважаю його мейнстрімом, хоча б через вище перелічені відмінності, але це геть не артхаус, та й воно повністю не фестивальне. «Я, Тоня» знаходиться в такій от цікавій і напрочуд перспективній ніші глядацького незалежного кіно. Тому і дивитись раджу фактично усім.

Оцінка 8,5 із 10.

Проиграть видео