Дублікат | Рецензія

У главного героя раздвоение личности: в нем уживаются 2 человека с разделенной активностью на день и ночь. Установленные негласные правила позволяют двум личностям мирно сосуществовать, но иногда правила нарушаются…

 
Страна, год: США, 2018
Жанр: фантастика, триллер
Режиссёр: Билл Оливер
Сценарист: Грегори Дэвис, Питер Никовиц, Билл Оливер
Продюсер: Рэнди Мэниз, Рики Толлман
Актёры: Энсел Эльгорт, Патриша Кларксон, Сьюки Уотерхаус, Мэтт Бомер, Дуглас Ходж, Джо Эгендер, Джефф Ким, Аласка Л. МакФедден
Премьера в Украине: 20.12.2018
Мировая премьера: 21.04.2018
Продолжительность: 1 ч. 41 мин.

«Дублікат» — перша режисерська робота Білла Олівера. На тему розщеплення особистості знято чимало картин, тому доволі таки сміливо було братися за неї режисерові-новачку. «Дублікат» цікавий тим, що тут тема існування двох особистостей в одному тілі репрезентована нетипово. Це явище в картині представлено не як психічний розлад, як наприклад у «Бійцівському клубі» або «Спліті», а скоріше як науковий експеримент або «рідка гра природи». Технічно, обидва персонажі — повноцінні самостійні особистості.

Про що фільм?

Джонатан і Джон(Енсел Елгорт) — два брати в одному тілі. Живуть вони як звичайні люди, тільки Джонатан — вдень, коли свідомість Джона спить, а Джон, навпаки, — вночі. Для того, щоб таке існування було можливим та безпечним, брати слідують певним правилам: вони мають все один одному розповідати — ніяких таємниць, їм не можна заводити романтичні стосунки, обидва повинні належним чином піклуватися про спільне тіло. Регулярно вони залишають один одному відеоповідомлення — це, власне, єдина форма їхнього спілкування. У персонажів абсолютно різні характери, відповідно і стиль життя, і світобачення в цілому.

Джонатан слідує чіткому розкладу, який дозволяє йому раціонально використовувати обмежені час та ресурси. Він робить усе, щоб самореалізуватися, але так, щоб це не нашкодило його співіснуванню з братом.

Кожного ранку він у той самий час бігає. Правильно та економно харчується. Веде усамітнене життя. У нього є постійна робота. Для нього важливі стабільність та визначеність в усьому. Саме Джонатан ретельно слідкує за виконанням усіх правил. Він фанатично контролює і своє життя, і життя свого брата — навіть винаймає детектива, щоб слідкувати за Джоном.

Джон, на відміну від стриманого брата, імпульсивний, темпераментний, ним керують емоції. Йому складно виконувати встановлені правила. Він легко піддається спокусам (як-от алкоголь, розваги, дівчина). Загалом, прагне насолоджуватися життям, не обмежувати себе. Власне, його дії і викликають конфлікт у фільмі. Він заводить стосунки з дівчиною — Єленою (Сьюкі Вотерхаус), що є забороненим, а згодом і Джонатан закохується у неї, що взагалі суперечить його власним принципам, і правилам, які він сам і встановив. В фільмі прослідковуються фройдівські ідеї про Его(«Я»), Супер-Его(«Супер Я«) та Ід («Воно»). Цим «Дублікат», до речі, нагадує «Бійцівський клуб» Фінчера.

Джон якраз є уособленням Іду — підсвідомого, того, що не піддається контролю. «Воно» підпорядковується принципу задоволення. Словами Джонатана «Джон надто насолоджується життям». За психоаналізом Фройда, «Воно» — це темна, агресивна енергія. Доктор Наріман (Патріша Кларксон) у другій половині фільму наголошує на «демонах» Джона, говорить, що «він є ніч».

Джонатан в свою чергу — це Супер-Его, яке відповідає за контроль, стриманість, саморозвиток та соціалізацію. У ролі Его тут виступає доктор Наріман, адже саме вона відповідальна за забезпечення цілісності та збалансованого існування Джонатана та Джона.

І от, саме крізь цю концепцію в фільмі будується розвиток персонажів і конфлікту. Джонатан поступово «поглинається» бажаннями, властивими Джону. А в Джоні відбувається емоційний злам, через який Джонатан втрачає контроль. Доктор Наріман ближче до розв’язки говорить, що темна особистість сильнішає і перемагає, розхитуючи емоційну стабільність Джонатана і забираючи відведені для нього хвилини. Але фінал залишається відкритим, адже до кінця не зрозуміло, який брат все таки переміг. І це теж певною мірою символічно.

Напевне, «Дублікат» Олівера — це його бачення сутності людини. Про те, що людині насправді важко піддаватися контролю і рано чи пізно підсвідоме бере верх, а темна сторона у ній переважає. «Дублікат» — це своєрідна алюзія на багатьох з нас. Тут — на поверхні всі наші вагання, сумніви, наше бажання віднайти баланс між «бажаним» та «потрібним», контролем та почуттями.

Переваги фільму

Варто сказати, про хорошу акторську роботу Енсела Елгорта, якому треба було зіграти одразу дві роли та показати двох різних персонажів і, за допомогою рухів, міміки, голосу, йому це вдалося зробити на належному рівні.

Особливої уваги заслуговує робота оператора. Прекрасно виконані статичні, витримані кадри, крупні плани, переходи. Почасти стиль зйомки і створює своєрідну атмосферу фільму, яка, до речі, нагадує картину Дені Вільньова «Ворог», але у «Дублікаті» не настільки «по-трилерівськи» все похмуро.

Фільм мінімалістичний. Невелика кількість локацій та персонажів, кольорова гама, виконана у неяскравих, приглушених тонах, — це все також задає необхідний настрій і дає простір для розкриття персонажів.

Що не так у «Дублікаті»?

Як на мене, мінусом картини є те, що вся історія розповідається здебільшого з ракурсу Джонатана. В Джона екранного часу мінімум. Можливо, це такий задум режисера або сценаристів: закцентувати саме на Супер-Его, свідомому, адже абсолютний прояв «темної» сутності людини навряд чи можливий.

Але, тим не менш, гадаю, було б вдалим ходом, якби особистість Джона показали більш докладно. По-перше, це можливість краще проявити себе Енселу, що є цікавим для глядача, по-друге, це б забезпечило більшу емоційну напругу, що додало б динаміки фільму, якої іноді не вистачає протягом перегляду.

Для Білла Олівера «Дублікат» — це однозначно хороший старт. Простий за структурою, із впізнаваною, але не банально інтерпретованою темою, він має необхідне змістове наповнення, що викликає зацікавлення і дає глядачеві поживу для розуму.

Проиграть видео