Дві Європи: «Свінгери» та «Скажене весілля»

Головним критерієм у визначенні успіху кінострічки є її касові збори. З огляду на це, серед сучасних українських стрічок, розрахованих на дорослу аудиторію пальму першості, як правило, між собою ділять романтичні комедії. І 2018 рік не став винятком.

На двох фільмах варто зупинитися докладніше. Це безперечний лідер минулорічного прокату – «Скажене весілля» та інший фаворит – «Свінгери». Обидві картини передусім об’єднує те, що вони є адаптацією європейських фільмів, щоправда створених у різних частинах Європейського Союзу – у Франції та Латвії, відмінних за менталітетом, рівнем життя тощо. Зокрема, їхні громадяни по-різному бачать те, що у нас зазвичай називають «європейськими цінностями», у різний спосіб розуміють ставлення до «інакших» чи-то за кольором шкіри, чи-то за гендерним визначенням, чи-то за статком.

Так чи інакше, але головна сюжетна інтрига обох картин обертається довкола питання толерантності, а комедійний чинник виникає через наявність упереджень. Проте, якщо у випадку зі «Скаженим весіллям» протягом дії нетолерантність долається, а об’єктом глузування є носій побутової ксенофобії, то у «Свінгерах» нетолерантність покладена в основу природи гумору. Іншими словами, тут висміюють не дискримінаторів, а й досі дискримінованих.

Отже, українське «Скажене весілля» (режисер Влад Дикий) є адаптацією французької стрічки «Що ми завинили Богові?» (в українському прокаті «Божевільне весілля», 2014, режисер Філіп де Шовен), де головну роль зіграв провідний французькій комік Крістіан Клав’є.

Добропорядна та заможна католицька родина має чотирьох доньок, кожна з яких на горе батьків вийшла заміж за іновірця – юдея, китайця та араба-мусульманина. Варто зауважити, що мова йде не про іноземців – усі вони є громадянами Франції, а саме про людей іншої віри, що свідчить про наявність у певної частини французького суспільства споконвічних упереджень щодо нехристиян та не католиків. Єдина надія залишається на вибір останньої доньки. Утім четвертий зять, хоча й є католиком, походить усе ж з Республіки Кот-д’Івуар – колишньої французької колонії у Західній Африці, тобто є чорношкірим.

В українському відповіднику відбувається недолуге перенесення дії до родини директора краєзнавчого музею подільського села Яблунівка Василя та Галини Сердюків (народний артист України Назар Задніпровський, Леся Самаєва). Їхня донька – одна (ще є син-школяр) – навчається у Франції, де палко закохується у місцевого студента-медика. Катерина (Поліна Василина) та Франсуа (Джиммі Воха-Воха) мають намір одружитися. Її батьки не мають жодних заперечень щодо зятя-європейця та чекають на приїзд закоханих. Весілля має відбутися на батьківщині нареченої: майбутнього зятя мають вразити гостинність та щирість родини нареченої, але насамперед важливі для Василя українські традиції.

Зазначена недолугість такого невиправдано прямого перенесення, виявляє ще одне вражаюче викривлення дійсності. Василь є сільським працівником культури, що у нашій державі належать до однієї з найскромніших за статками суспільних верств. У той час у фільмі він не лише володіє величезним будинком, але має можливість сплачувати за навчання доньки у Франції – нонсенс, що сам по собі ладен перетворити дію на фарс.

Обранець доньки, судячи зі світлини, схожий на «улюбленця українського жіноцтва» Олега Винника. Прикра підміна з’ясовується лише під час наочної зустрічі: француз виявляється афрофранцузом! Не приймаючи це, Василь робить усе можливе, щоб завадити доньчиному весіллю.

Зауважу, що шлюби українок із чорношкірими африканцями, залишаючись рідкісним явищем, тим не менш, спостерігаються давно. Власне відтоді, коли «негри», як їх тоді називали, аж ніяк не вкладаючи у це слово ганебного ставлення, уперше з’явились на наших теренах. Подружжя, що утворювалися на ґрунті расової неподібності жодним чином не засуджувались державою, але їх не оминав певний суспільний осуд. Таким чином, ситуація, подана у французькій стрічці і дійсний український контекст не є тотожними.

Спільнота, звужена тут до найближчого оточення Василя у вигляді його власної родини та сусідів – Тараса та Оксани (подружжя і в житті – заслужений артист України Олександр Кобзар та Віра Кобзар). У сусідській родині ситуація чимось подібна до Василевої: їхня донька Оля (Інна Приходько) вийшла заміж за дрібного бізнесмена вірменина Ашота (Арам Арзуманян). Через свої упередження Василь тривалий час глузує із Тараса, що той не завадив шлюбу доньки зі східним чоловіком. І ось прийшла черга сусіда йому помститися, зробивши усе, щоб зятем українського патріота став представник іншої раси.

Франсуа так само має викривлені уявлення про нашу країну. Українські історія та традиції постають для нього моторошною картиною середньовіччя, що, однак, не перешкоджає його ставленню до Катерини. Кохання батька до доньки, вдячність її обранцю за порятунок власного життя перемагають расові упередження. Толерантність панує у найменшому селі. Україна – це Європа!

«Скажене весілля» та «Свінгери» вийшли дуже різними. Якщо перший є прикладом дещо інфантильної політичної коректності, то другий, навпаки, – пострадянського цинізму, так би мовити, «правди життя».

Однойменне латвійське першоджерело (2016), як і його українську адаптацію знімав той самий режисер Андрейс Екіс. Дібрані ним та його спільною українсько-латвійською командою типажі акторів є на диво схожими: голомозий мачо з борідкою, невдаха в окулярах, хлопець у костюмі тореадора, оголена напівповія на балконі тощо. Єдине, на мій смак, українські виконавці здебільшого молодші та безперечно гарніші.

Сюжет «Свінгерів» простіший та складніший водночас. Простіший через те, що дія майже не містить конфлікту, позбавлена надмети: герої лише знайомляться та у різний спосіб спілкуються між собою. Складніший тому що тут існують дві окремі сюжетні лінії, розвиток яких не є передбачуваним.

Перша лінія – власне свінгери, дві родини киян, подібні за віком, але вкрай відмінні за рівнем та способом життя. Голомозий мачо-олігарх із відчутно кримінальним минулим Ігор (Михайло Кукуюк) та його розкішна жінка Ілона (Оля Полякова), вже не просто коханка, але поки що не дружина, мають побачення з пересічними інтелігентами – подружжям лікаря Андрія (В’ячеслав Довженко) та паспортистки Ірини (Ганна Саліванчук), що вимушено почувають себе пригнічено. Тьмяність життя чи-то через позбавлену грошей буденність, чи-то через необмеженість у тих самих грошах, неодмінно призводить до проблем у сексуальному житті в обох пар. Кризу в особистих стосунках обидві родини вирішують долати у незвичний для нашого суспільства спосіб – через свінгерство, взаємний обмін партнерами у ліжку.

Зведені своїми нинішніми коханими в одній спальні, Андрій та Ілона колись разом навчались у Хмельницькому медучилищі та, перебуваючи у спільній соціальній верстві, палко кохали один одного. Проте їхньому коханню не судиться відновитися. Човен кохання, вкотре наразившись на побут, змушений розбитися. Гроші настільки володіють свідомістю жінки, яка їх не мала раніше, що діють як найкращій збудник цікавості до чоловіка, який ними володіє. Після «ностальгійного» сексу Ілона повертається до Ігоря, а «використані» Ірина та Андрій залишається зі своїми проблемами.

Інша сюжетна лінія пов’язує між собою у любовний трикутник вчительку з англійської Свєту (Даша Астаф’єва), артистичного хлопця-утриманця Дениса (Любомир Волівоць) та його покровителя Едуарда (народний артист України Олексій Вертинський). Підтвердженням загального правила стає висновок і з цієї дилеми: гроші, якими володіє значно старший і, до речі, теж голомозий Едуард, важать для Дениса більше, ніж кохання молодої та сексапільної Свєти. Черговий безжальний вирок пострадянській суспільній свідомості!

Утім на другу лінію сюжету цієї стрічки можна подивитися і з іншого боку. У «Свінгерах», висловлюючись феміністським термінами, ледь не все ґрунтується на сексизмі та об’єктивації жінок. Проте, з точки зору сучасної картини світу, це не єдина вада цього фільму. Об’єктом потужної неприхованої дискримінації тут стають представники сексуальних меншин – різновікова пара геїв. На довершення секс-бомба (у виконанні Астаф’євої) ґвалтує молодшого з них з метою корекції. Таким чином, автори фільму висміюють і сам факт одностатевих стосунків, і хитку, засновану лише матеріальній зацікавленості позицію одного, і брутальні ревнощі та ненависть до жінок іншого. Зрештою, на глум підіймаються й марні сподівання молодої та гарної жінки знайти у цьому невдячному світі щире кохання. Навіть, попре натяк на відкритий фінал, ця стрічка не пропонує глядачу «щасливого кінця».

21.08.2017. Ukraiņu Svingeru aizkadri. Otrā diena.

Проте успіх фільмів цього типу значною мірою тримається не стільки на особливостях сюжету та провідній ідеї, скільки на пізнаваних обличчях з телебачення – чи-то акторах з серіалів, чи-то ведучих, чи-то співаках. Пересічний український глядач має не зовсім зрозуміле, але непереборне бажання йти до кінотеатру з метою побачити добре знайомих зірок на ширшому, ніж зазвичай екрані. Проте недостатній досвід споглядання саме вітчизняного кіно спонукає відшукувати серед афіш обличчя чи імена, знайомі за іншими галузями видовищ. Так, наслідуючи світові тренди у кіно на екран потрапляють не тільки професійні актори, а часом просто відомі артистичні особи. Вже нікого не дивують стрічки з моделями Карою Делевінь або Емелі Ратаковскі, співачками Ріанною або Леді Гагою: традицію започаткували ще Мадонна, Вітні Х’юстон, Дженніфер Лопес. Ось і наші співачки та моделі – Астаф’єва, як відомо, поєднує обидві іпостасі – попрямували до кіно.

Однак мова не йде про перевтілення: красуні грають лише красунь. Ефектна, сповнена лоску, довгонога білявка Полякова – «королева ночі», як вона сама себе тепер називає, грає відповідного способу життя пасію олігарха. Астаф’єва не надто юна, проте досі схожа на «дівчинку з сусіднього повір’я», і досвід дівчини «Playboy» в ювілейний рік видання не лише не заважає, але допомагає в її екранній кар’єрі, зокрема, коли їй вкотре пропонують оголення. Іншими словами, і тій, і іншій непотрібно грати. Їм, як у відомому анекдоті, пропонується лише ходити туди-сюди, бажано, не промовляючи ані слова.

Коли автори фільмів орієнтуються не на «зіркові» тіла, а усе ж на обличчя, на акторську майстерність, то запрошують виконавців, часом відомих за фільмами інших жанрів. Нав’язливий шлейф з попередніх ролей доводиться долати Олександру Кобзарю (демонічний співробітник ОДПУ Володимир з фільму Олеся Саніна «Поводир») або В’ячеславу Довженку (Петро І у «Молитві за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка та Серпень у картині Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги»).

Інший шлях, особливо властивий кінокомедіям, запрошення телевізійних зірок, ведучих та гумористів: Ганна Саліванчук – у «Свінгерах», або колишня учасниця КВК Інна Приходько та учасник «Ліги Сміху» Арам Арзуманян – у «Скаженому весіллі». Продюсером останньої стрічки та виконавцем ролі тамади Назарія виступив заслужений артист України Юрій Горбунов. Самого себе в його фільмі зіграв Олег Винник, що до того ж у дуеті з Потапом виконав провідну пісню «Найкращій день».

Варто зауважити, що виробники «Скаженого весілля», серед іншого зробили ставку на чарівну дебютантку – 20-річну студентку Київського національного університету ім. І. Карпенка-Карого Поліну Василину. На свій юний вік акторка має вражаючі кар’єрні здобутки. Впродовж лише двох останніх років Поліна відзнялась у дев’ятьох серіалах, де виконувала другорядні ролі. Роком раніше від «Весілля» вийшов фільм «Конвой» (режисер Віталій Ващенко), де вона зіграла вже одну з головних ролей. Взагалі, помітною минулорічною тенденцією стало запрошення на головні жіночі ролі початківець (Анна Тихомирова, «DZIDZIO: Перший раз»; Євгенія Муц, «Дике поле»; Анжеліка Ніколаєва, «Секс і нічного особистого» та інші).

Автори «Скаженого весілля» та «Свінгерів» пропонують дві різні моделі розважального кіно. Проте, визначаючи перегляд фільм лише як дозвілля, варто зважати на те, що утворює комізм ситуацій, природу гумору, зрештою, що стає об’єктом глузування.

Які стрічки ми прагнемо бачити? Ті, що сліпо копіюють західні першоджерела, нехтуючи вітчизняним контекстом, або ті, що є більш-менш оригінальним продуктом, проте брутальним та морально застарілим. Ідилічна штучність та недолугість чи «об’єктивна картина» хворого суспільства?

Вибір за нами.