Cineast Logo

Коли падають дерева | Рецензія

Коли падають дерева | Рецензія

Коли падають дерева

Дата старту: 13.09.2018

Оригінальна назва: Когда падают деревья
В українському прокаті: Коли падають дерева

Країна: Украина, 2018
Тривалість: 1 год. 28 хв.
Жанр: драма

Режисер: Марыся Никитюк
Актори:

Анастасия Пустовит
Максим Самчик
Соня Халаимова
Евгений Григорьев
Алла Самойленко
Аелита Назаренко
Петр Пастухов​

У центрі сюжету — п’ятирічна Вітка, яка приїхала погостювати на літні канікули до бабусі. У селі вона стає свідком несамовитого роману її старшої сестри Лариси, яка по вуха закохана в молодого бандита на прізвисько Шрам. Через зв’язок з бандитом люди нарікають Ларису «повією». Мама дівчаток перебуває в важкій депресії у зв’язку з недавньою смертю чоловіка. А їх бабуся — заплуталася в домашніх справах та зривається на крик через дрібниці.

Українсько-польсько-македонська соціальна драма

Складне, неоднозначне кіно молодої режисерки Марисі Никитюк.

Абсолютно типове українське село з мальовничою природою, сільськими жителями, які наділені усіма реалістичними рисами і стереотипами, та з великою концентрацією ромів.

Головна героїня – молода вільнодумна Лариса, що приїздить сюди до бабусі. Дівчина, як і більшість в її віці, не проти випити, залюбки випалить цигарку і має серйозні стосунки з місцевим красенем. Та як буває в житті і драматичних стрічках – все погано.

Хлопець Лариси — звичайний гопник-бандит, який скоро покине село; її притирена на всю голову баба відверто гнобить онуку через зв’язки з цим гопярою. Мати, що живе у депресивному і безперспективному райцентрі, не набагато краща за басусю. Ну а в рідному місті для Лариси є для завидний жених, у якого буде — барабанний дріб — свій будинок! Дарма, що це пристройка до батьківської хати. Загалом, срака повна на всіх фронтах.

Коли падають дерева

Чи не єдина світла пляма в житті Лариси і загалом у фільмі — 5-ти річна двоюрідна сестричка героїні. Світла на волосся, очі й душу дівчинка, яка на весь оточуючий морок дивиться очима невинної, життєрадісної дитини. Для неї болото – це прекрасне озеро, а білі коні — божественні створіння.

  У фільмі досить художньо і професійно показано, що життя — це не найвеселіша і не найлегша річ, в якій позитиву чи якоїсь надії на краще не багато. Це не мінус фільму, це такий жанр – соціальна драма, навіть драміщща. Таких купу знімають в Європі, і там часто все набагато гірше.

От маємо до скаженого суму звичайне село і до відрази звичайний райцентр, з усім невикоріненим жлобством, спадковою бідністю, всеперемагаючою людською обмеженістю, неконтрольованим розбоєм, килимами на стінах, п’янками на сороковинах, безмежному “совку” в головах, найбільшим  страхом «а що сусіди подумають про нас»… Таке і є навколо, ніхто не сперечається. Та чи треба було вкотре це показувати в таких безпросвітних тонах? Чи захоче наш глядач знову це бачити, особисто на собі це переживши? Такі картини реальності були і в 90-х, і в 2000-х, а хтось ще  й сьогодні живе так.

Відповіддю може бути, що це такий жанр — реалістичне драматичне кіно про провінцію, кіно, в тому числі, і про кохання, і про наше життя. Таке кіно має свого глядача, та на мою думку – вийшло важкувато і місцями чорнушно.

Коли падають дерева

Маю питання до сценарію.

Загалом він не дуже оригінальний і місцями здався передбачуваним. В діях персонажів є нелогічності. Відверто просідають лінії (з циганами, наприклад). І найголовніше — я далеко не все зрозумів. Але тут це не мінус і не плюс, це важлива особливість фільму. «Коли падають дерева» наповнені символами, місцями з явною етнічною складовою, сюрреалістичними вставками (голі люди в воді, божественні коні, останній епізод з дівчинкою). Хоч до розуміння цих символічних посилів мені було далеко, але мушу визнати, що візуально це було емоційно.

Кіно красиве.

Депресивний сюжет зображений не депресивними, а досить насиченими кольорами. Картинка дихає і живе, хоч події на екрані часто рухаються в зворотному від життя напрямку. А мікс лінійного зображення подій із сюрреалістичними, надприродними вставками робить фільм незвичним в цілком традиційному жанрі соціальщини.

У стрічці режисер глибоко розкриває міжособистісні та міжсуспільні конфлікти, що є рушійними силами як драматургії стрічки, так і мотором фільму. Через це фільм, незважаючи на свої слабкі сторони, є досить динамічною, послідовною. Принаймні зародження та розвитки усіх конфліктів (крім циган — ось тут біда) показані більш-менш пристойно.

Коли падають дерева

Актори. Головна героїня Лариса, зіграна Анастасією Пустовіт, – глибокий, трагічний, зломлений безнадійним коханням, який все одне прагне до змін на краще. Важка роль, без театральщини, напрочуд переконливо і правдиво. Продовжую вважати, що «Дзига» за жіночу роль має йти Ірмі Вітовській-Ванца, але на номінацію Пустовіт безперечно заслуговує. І хто зна, хто в результаті переможе.

5-ти річна дівчинка у виконанні Соні Халаїмової – це просто діамант! Вважається, що малі діти в кадрі є просто дітьми свого віку, тому часто їхні ролі виходять досить щирі та реалістичні. Можу помилятись, та от ця дівчинка саме ГРАЛА. Чернь очима невинної дитини – прикраса і стрічки, і комплімент авторам за введення такої цікавої альтернативи зображення дійсності. Інші, переважно негативні персонажі, теж сподобались – може і не все як у житті (гопника, як на мене, дарма олюднювали), але дуже наближено, і зіграно пристойно.

Коли падають дерева

Як вердикт, це сміливе кіновисловлювання стосовно реальності буття в деяких прошарках суспільства. Хоча прослідковується і загальна невтішна оцінка усьому нашому соціуму. “Дерева” є черговим кіноописом важкого існування молодої жінки в максимально непридатних для цього умовах. Професійно і з любов’ю до мистецтва зроблений фільм, із пристойною візуальною складовою, сильними акторськими ролями, високим градусом драматургії, правильною динамікою, нестандартним поєднанням дійсного та нереального. Кіно неоднозначне досить цікавими, але не всім зрозумілими символами. Сценарій картини заслабкий, присутні нелогічні події плюс всеохоплююча депресуха. Та «Коли падають дерева», безумовно, варті широкого кінопрокату. За духом кіно до останньої нитки українське, варте бути переглянутим шанувальниками драм, поціновувачами авторського та серйозного українського кіно. Це не розвага, це важке життя, подане високохудожніми засобами на кіноекрані.  

Проиграть видео