Інферно | Рецензія

 

На годиннику Землі хвилина до півночі

Професор Ленгдон знову має рятувати світ. Але від чого і чому, пригадати не може, оскільки прокинувся він у лікарні з раною на голові. Перед очима все пливе, мізки розриває шалений біль від кожного звуку, а поруч порпається молода лікарка Сієна Брукс. Лежи собі, лікуйся, аж ні — в лікарню завітала кіллерка, якій конче треба вбити професора. Ленгдон з Сієною чудом втікають і будуть так бігти аж до фінальних титрів, бо окрім цього їм більше немає чим зайнятись.

Ден Браун не залишив вибору Рону Ховарду, і той був змушений вкинути в екранізацію роману «Інферно» всі кінематографічні трюки, на які був здатний, аби стрічку хоч якось цікаво було дивитися. Слабке першоджерело зробило фільм доволі програшним на фоні попередніх «Коду да Вінчі» та «Ангелів та демонів», де глядачеві пропонувалось розгадувати шифри та таємні послання разом із головним героєм. Натомість «Інферно» виглядає як туристична прогулянка Тома Хенкса та Фелісіті Джонс основними пам’ятками Флоренції, Венеції та Стамбулу. Часу обмаль, тому дві години вони галопом несуться із пункту А до пункту Б, аби встигнути що? Правильно, врятувати людство, як же інакше.

 

Tom Hanks and Sidse Babett Knudsen star in Columbia Pictures’ “Inferno,” also starring Felicity Jones.

 

Підступний Бертран Зобріст, занепокоївшись перенаселенням планети, вирішив зіграти в бога та розпорядитися долею людства власноруч, заховавши смертоносний вірус. Для його пошуків він залишив своїм послідовникам підказку у вигляді проілюстрованої Ботічеллі «Карти пекла» Данте. Помираючи на початку, Зобріст (Бен Фостер) мав би ввести глядача в оману не лишивши йому чітко окресленого антагоніста. І тут спрацьовує правило недооціненої аудиторії, яка виявляється розумнішою, аніж розраховував Ден Браун і, тим паче, Рон Ховард, тож здогадатися, де і в кому криється загроза, не так важко.

Поки Ленгдон, не навчений життям не довіряти людям, розгадує зашифровану мапу, його переслідує не тільки вбивця, а й державні структури та ВООЗ. Не гаючи часу на визначення їхніх мотивів, під звуки Ханса Циммера герой Хенкса традиційно біжить, допоки не потрапляє в чітко спланований капкан по своїй же дурості. Хотілося б сказати, що актор чудовий, як завжди, але крупні плани його обличчя підтверджують те, що він почав вже здавати, і роль в «Інферно» яскраве тому підтвердження, хоча до цього Хенкса було на екрані вдосталь: і «Саллі», і «Голограма для короля» тощо.

 

 

Стрічка не має нічого з того, що було притаманне попереднім екранізаціям романів Дена Брауна. В’яле розгортання подій (якщо їх можна такими назвати) прикрашене лише яскравими видіннями дантівського пекла, які виникають в травмованій голові Ленгтона. Тягучий сюжет врешті-решт доповзає до своєї кульмінації, де трилер перевертається догори дригом, і з екрану світиться крива посмішка комедії — клішовані моменти не можуть не викликати сміх. Усі пригадують типові кадри, коли поганець довго і нудно розповідає герою свою мету, замість того, щоб нарешті взятися до справи. Це був один з них (і, вибачте, заспойлерила).

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.