Звільнений Джокер

Дата старту:  03.10.2019
Формат:  2D / IMAX
Країна:  США
Студії:  Warner Bros. Pictures, DC Entertainment, Village Roadshow Pictures
Тривалість:  122 хвилини
Жанр:  Бойовик, кримінал, драма
Режисер:  Тодд Філліпс (“Встигнути до”, Трилогія “Похмілля”)
Актори:  Хоакін Фенікс (“Гладіатор”), Зазі Бітц (“Дедпул 2“, “Геошторм“), Роберт Де Ніро (“Хрещений батько 2”, “Пробудження”, “Одного разу в Америці”), Шей Вігем (“Форсаж 4, 6”, “Влада“)
Композитор:  Гільдур Гуднадоттір (серіал “Чорнобиль“)

Почитала кілька рецензій та потрапила на «Джокера». Ні, події не пов’язані. Просто я не боюся спойлерів, мені не жалко 70 гривень і було дві години часу.

Цього разу, на відміну від минулого, не жалко задіяних в роботі над медіапродуктом людей. Вартісний результат.

Професійне 1

44-річний Хоакін Фінікс грає 30-річного Артура Флека. Це схоже на режисерський реверанс театральній і кінематографічній історії, коли глядач приходить «на зірку». Традиція заклалася, напевно, в часи появи професійного театру. З тих пір глядачів не дивують занадто дорослі Ромео та Джульєтти. Наприклад, 43-річний Леслі Говард в екранізації 1936 року. Його партнерці Нормі Ширер того року виповнилося трохи менше — лише 34. Театральна умовність зберігається не лише в екранізаціях класичних п’єс. «Юний д’Артаньян» у «Трьох мушкетерах» 1921 року насправді — майже 40-річний Дуглас Фербенкс. Для гендерного балансу вкажу, що роль 12-річної дівчинки Аннабель Руні у фільмі 1925 року виконала 33-річна Мері Пікфорд. 

В сучасних фільмах це теж часто трапляється — глядацькі серця довго тішили Бред Пітт і Джонні Депп, які на екрані виглядали значно молодше справжнього віку, але Флек виглядає, як Фінікс, хіба що значно худіший і з голеним підборіддям. До того ж режисер Тодд Філліпс щедрий до крупних планів, і перед нами постає актор як медіум, тобто той, хто передає меседж. Чиє це послання й яке воно — питання окремі.

Професійне 2

Композиція кадра — окрема любов режисера. Аплодую. Він не нанизує сюжет на прийоми, як дехто, не використовує їх на вгоду сценарію, а тісно переплітає вербальне та візуальне, поступово занурюючи глядача в оповідання. Боже! Ці худенькі плечі-крильця у білій сорочці, ця шкутельгава або зухвала хода, ці сходинки вгору (що ведуть героя на дно свого життя) та вниз (до звільнення). Ракурси, костюми, декорації, міміка. Все ретельно закцентовано.

Професійне 3

Моменти, де режисер «підганяє» персонажа під історію всесвіту примушували гидливо морщитися. Втім, якщо згадати «Чудо-жінку» або «Бетмен проти Супермена», то Тодду Філліпсу вдалося все зробити максимально гладенько. 

Філософське

Не виключаю, що все ж одна з прочитаних рецензій — що режисер ніби примусив глядача співчувати негативному герою — спонукала мене написати власне бачення. Я про героїчний міф дисертацію написала. Давно це було, але ось що вам скажу: міфологічний світ діє за своїми законами, на які не варто натягувати звичні уявлення про доброзвичайність-мораль-етику (не треба ж пояснювати, чим вони відрізняються?) І ще одне: у героя немає вибору, він має прийняти заклик до подорожі або міфу не буде. 

За Джозефом Кемпбеллом, «мономіф» — універсальна історія або вічний сюжет, що повторюється у культурах різних часів і народів і відповідає схемі обряду ініціації. Його складові (я описала у статті, але вам коротко повторю): обставини змушують героя залишити дім і вирушити в путь, перш за все, на пошуки себе, на шляху він зустрічає перепони і знаходить допомогу, набуває знання та досвід, доходить кінцевої точки та отримує винагороду, а потім повертається додому. За такою схемою, зокрема, діяли Гільгамеш у давніх шумерів, Мойсей у іудеїв, Одіссей у греків, король Артур у кельтів, Роланд у французів тощо.

Якщо виходити зі структури мономіфу, то усі ці спроби боротися з хворобливим сміхом, усе це лікування — то майже обов’язковий для «мономіфу» період відмови від героїчної подорожі. Починається вона, власне, коли герой на неї погоджується. Звісно, перехід в міфологічний світ не проходить без внутрішнього спротиву (на те вона й ініціація). Глядачеві протягом двох годин демонструють кількатижневий, значною мірою вирваний з усього іншого життя (що виглядає певною мірою штучно, але дивитись все одно цікаво), саме цей період.

В кінці ми бачимо, як Джокера після вбивства ведучого в прямому ефірі доправляють на поліцейській машині до відділка, але прибічники влаштовують аварію. Героя витягують з вікна авта та кладуть на капот, він приходить до тями, чує голоси «підводься», відчуває кров на обличчі і… домальовує (власною кров’ю!) майже стерту посмішку — це ж прямо підкреслення жертовності заради інших. Мовляв, ну добре, якщо вже так просите, то піду у ту подорож.

Таким чином — за схемою пропонованого режисером «мономіфу» — герой не звертає з умовного шляху подолання перешкод до «нормальної нормальності», а набуває власну, приймаючи, що вбивство інших не викликає у нього докорів сумління. Відбувається це лише кількома годинами раніше, ніж знаходить відгук у серцях інших невдоволених життям містян.

Так, у фільмах, що мають прив’язку до коміксів, найчастіше нам демонструють всесвіт режисера (навіть якщо дуже хочется всесвіт комікса, але ці митці всюди власне бачення попереду несуть). Тож я бачу, що у Готемі Філліпса діють власні правила, значною мірою тотожні міфологічним.

Тут ще доповню, що за Кемпбеллом допомогти герою потрапити у міфологічний світ має дух-помічник, яким у фільмі вочевидь є телеведучий Мюррей Франклін. Про жіночі образи доповнювати не буду — ліньки.

Ремарка 1

Перше, що впало в очі — Артур Флек та й Джокер курять. Багато курять. Все, що так не любить ВООЗ, плюс нам не доповідають, яку частину бюджету герой витрачає на цигарки, хоча усіляко демонструють його бідність (занехаяний район, невивезене сміття навкруги, обдерті двері), не показують, як купує або клянчить. Але він увесь час курить. Жоден Джокер на моїй пам’яті такого собі не дозволяв!

Окремі оплески

Божевілля ніби заповзає в кадр камерою, що починає хитатися та напливати. Вперше, здається, в епізоді, коли Артур Флек влазить до холодильника.

При цьому режисер дуже обережно, майже непомітно використовує звичні прийоми демонстрування альтернативного стану героя (інше освітлення, затуманення зображення тощо), а потім «рубить» прикру «реальність»: нам демонструють, що дівчина була лише в уяві. Однак в кінці фільму режисер не дає таких підказок — і ти не знаєш, це дійсно відбувається з Джокером чи він знову марить.

Особисте

Коли мене щось дуже лякає або пригнічує, я відводжу очі від екрана, а іноді і відвертаю обличчя. Під час перегляду «Джокера» мені жодного разу цього робити не довелося.

Ремарка 2

«Звільнений Джокер» — це алюзія на утопію Персі Біші Шеллі «Звільнений Прометей». А ви що подумали?

Я смакувала фільм, як дорогий напій. Він мене не приголомшив, не примусив задуматися над минулим чи майбутнім, зненавидіти хейтерів Артура Флека чи, навпаки, його самого… Я просто вірю, що існує такий Готем і в ньому жартує по-своєму звільнений Джокер. 

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.