Французький транзит (2015) | Рецензія

Стильний зануда

Все починається багатообіцяюче. Значить, на екрані Франція, Марсель, набережна, пальми, сонце, лазурна вода. По дорозі одна стильна французька машина 70-х років доганяє другу стильну французьку машину 70-х років. Це відбувається під стильну музику 70-х років. З машини, яка доганяла, вибігають кілька крутих мафіозі і без передмов розстрілюють менш крутого мафіозі, який сидів у тій другій машині. Ух! Але потім починається довга, щоб не сказати затягнута, історія про правоохоронця П’єра Мішеля (Жан Дюжарден), який ув’язується у війну з бандою наркоторговців. Цей фільм знятий за реальними подіями. Коли маєш справу з цими підступними реальними подіями, то треба ходити по тонкій грані — щоб і не набрехати багато, і щоб сюжет вийшов більш-менш гармоныйним (хіба це не доводить зайвий раз, що життя складається із кепсько прописаних історій?)

Не знаю, як там було все насправді, але мені здалося, що з реальної історії випали якісь важливі деталі, тому у фільмі багато смислових дірок та незрозумілих моментів. І тим не менше, сюжет — не найслабше місце «Французького транзиту».

Найслабшим місцем є головний герой П’єр Мішель. В українській озвучці його чомусь називають «суддя», хоча він виконує функції, більше притаманні, в моєму світосприйнятті, слідчим, поліцейським чи оперативникам. Отже, він кришталево чесний, принциповий, самовідданий, у нього чудова сім’я і все таке, і єдиний його недолік — це те, що він занадто захоплюється роботою, іноді забуваючи про дружину. Ага, ще колись він грав у картярські ігри, але давно кинув. Такий-от він «гладенький» — настільки, що нема за що зачепитися, щоб поспівчувати йому. І ніякого росту характеру теж нема.

Мішелю протистоїть ватажок наркоторговців Зампа (Жіль Леллуш). Він не такий ідеальний, у нього іноді трапляються напади люті, коли він може розтрощити гіпсову статуетку або носа ближньому своєму. Він — безпринципний, безжальний негідник. І взагалі він саме такий, як ви уявляєте собі наркоторговця, і тому, по суті, такий самий шаблонний і не здатний викликати співчуття у глядача, як і зразковий поліцейський. Власне, це головний мінус фільму — шаблонність, нечітко прописані характери, відсутність розвитку двох центральних персонажів.

В плюси фільму я би записала загальну атмосферу, а саме, музичне оформлення — всі хіти 70-х тут, а також «картинку» — ці прекрасні «засмажені» кольори, знайомі нам із фільмів того періоду, красиві жінки, модняві наряди, прикольні предмети побуту. Загалом, «Французький транзит» виглядає стильно і звучить приємно. Але герої нудні.