Віджа Смертельна гра (2014) | Рецензія

Догралися

Недавно якусь романтичну комедію рекламували як «ідеальний фільм для першого побачення». Я вважаю, що ромком для такої події — це погана ідея, бо дівчина порівнюватиме свого хлопця з красунчиком-актором, хлопець буде напружено думати, чи треба лізти цілуватися під час сцени в ліжку. Одним словом, непахане поле комплексів і незручних ситуацій.

Інша річ — фільми жахів, на зразок «Віджа: Смертельна гра». «Ах, так страшно, візьму його за руку» — «Ооо, так стрьомно, схоплю її за коліно». Хіба це не ідеальні умови на першому побаченні? Звичайно ж, закоханим має бути по 14–15 років, як і героям фільму. Стрічку знімали, явно, для цієї вікової групи, при цьому режисер Стайлз Уайт розраховував не стільки на те, що юні глядачі охоче асоціюватимуть себе з героями, скільки на недосвідченість та невибагливість аудиторії.

Отже, у фільмі діють підлітки, яких узагалі дуже люблять автори хорору — за тупуватість, емоційність і гарний зовнішній вигляд.

Підліткам протистоїть дух, якому не сидиться в потойбіччі. Цей дух підлітки викликали «випадково» — погравшись у таку спеціальну гру для виклику духів, ну справді, хто міг подумати, що гра спрацює? Конфлікт простий — підлітки хочуть жити, дух хоче їх убивати (треба думати, бо в потойбіччі йому вкрай самотньо, принаймні іншого пояснення у фільмі не пропонується).

Сюжет прямолінійний і невибагливий. Епізоди боротьби з духом чергуються з моментами, де головна героїня Елейн (Олівія Кук) сумує і переглядає фотографії.

В принципі, всякого саспенсу і несподіваних лякаючих ефектів вистачає, тому шанси вдавитися попкорном трапляються. «Спокійні», розмовні епізоди дещо нуднуваті, молоді актори чесно намагаються зобразити якусь емоцію, але грати їм особливо нічого.

Фільму дещо бракує винахідливості в сюжеті. Зате не бракує вигадливості і, навіть, певної естетичності в способах убивств. Треба відзначити, що ніякої розчленьонки, водоспадів крові і куснів м’яса у фільмі нема — можна сказати, що всі померли красиво.

Фільму дуже не вистачає якоїсь другорядної сюжетної лінії і — головне — катастрофічно бракує іронії і самоіронії. Герої убивчо серйозні й зосереджені на виживанні. Глядачів лише лякають, не намагаючись викликати хоча би побіжно якусь іншу емоцію. «Чуваки, це нині не модно», — сказала би я авторам фільму, якби зустріла їх у темному підземному переході. Після «Хатинки в лісі», «Американської історії жахів» та купи інших представників жанру така «чистопородність» і вихолощеність сприймається як занудство.

Хоча, фільм знайде свого вдячного глядача. Адже аудиторія підлітків, що шукають підходящий фільм для першого побачення, достатньо велика.