Треш (2014) | Рецензія

Ріо-де-Жанейро. Вигляд знизу

Фільм «Треш» Стівена Долдрі знайомить нас із життям Ріо-де-Жанейро. Рідкісний випадок, коли у прокаті аж цілих два фільми про одне й те ж місто. Але якщо чергове дітище франшизи «Міста любові» («Ріо, я люблю тебе») пропонує нам пригламурений образ бразильської столиці, то «Треш» показує соціальне днище. Ну правда, величезне сміттєзвалище, де використовується дитяча праця, — куди вже глибше?

Трішки інформації для снобів, яким потрібні вагомі причини, аби піти в кіно на певний фільм. Британського режисера Стівена Долдрі ми любимо за такі цілком хороші картини, як «Читець», «Години», «Біллі Елліот».

У створенні сценарію до «Треша» брав участь відомий британський сценарист Річард Кьортіс, що написав сценарії до «Реальної любові», «Щоденника Бріджіт Джонс» та кількох інших фільмів, які ми всі бачили. Також «Треш» цього року став переможцем Римського кінофестивалю.

У фільмі дуже сильний соціальний посил, тому що мова йде про дітей, які мусять працювати на вкрай паскудній роботі, і до того ж боротися з корупцією, продажними політиками, скурвленими поліцейськими і все таке. Правда, в цьому є для нас щось дуже актуальне, близьке й зрозуміле? У фільмі помітний дидактичний, але в принципі правильний посил про те, що зі злом треба боротися, навіть якщо жодних шансів на перемогу нема.

На афіші фільму красуються імена Руні Мари і Мартіна Шина, яких, напевне, запросили лише для того, щоб їхні імена красувалися на афішах. Зразу попереджаю фанатів цих акторів — вони грають другорядні й необов’язкові ролі, які мало впливають на сюжет. На їхніх місцях міг бути будь-хто.

Сюжет фільму простенький, але грамотно вибудуваний і прикращений численними перипетіями, що мають сподобатися любителям квестів. Цю історію дещо псує абсолютно умовний, утопічний фінал. Втім, цей фільм на реалістичність не претендує і нагадує бравурні небилиці, які звучать перед відбоєм на базах дитячого відпочинку.

І головне у цьому фільмі — це екшн, такий хороший, правильний, азартний екшн, який продукує пацанва, позбавлена надмірної опіки дорослих та необтяжена соціальними обов’язками. Це фільм у настрої «Пригод Тома Сойєра» (асоціація, що виникла у Мартіна Шина) або «Тореадорів з Васюківки» (моя асоціація).

Пацанва періодично отримує по задниці від поганих дядь, часом дуже жорстко, але віртуозно уміє виживати та виплутуватися з безвихідних ситуацій. Пацанва хвастається, комизиться, виламується, і це виглядає весело і по-дитячому невимушено.

У підсумку я би сказала, що «Треш» — це хороший, правильний середнячковий фільм, прийнятний для сімейного перегляду. Після таких фільмів я думаю, що якби усі середнячкові фільми у кінотеатрах були приблизно такого рівня, то цей світ був би трохи кращим.